Популярне

Баранів на шашлик не запрошують? (заступник голови Тернопільської облради хоче шашлика) (3)

Є такий іронічний вислів: «Баранів на шашлик не запрошують». Та всупереч цієї всім зрозумілої іронічної логіки, Любомир Левкович Крупа, вчорашній директор департаменту освіти і науки облдержадміністрації, а нині ? заступник голови обласної ради з гуманітарних питань, вирішив у переддень новорічного свята доказати всім, що він здатен ламати усталені стереотипи. Любомир Левкович 30 грудня 2015 року несподівано прийшов до колективу Тернопільського обласного комунального інституту (далі – інститут), аби запросити їх на своє «кулінарне» шоу. Кулінарні вподобання Любомира Левковича вже всім давно відомі – він усіма силами прагне «з’їсти» в.о. директора інституту Сергія Миколайовича Алілуйка. Тому поява на сцені, а, вірніше, за столом президії несподіваного і неочікуваного новорічного гостя нічого доброго не обіцяла і не додала святкового настрою більшості членів колективу інституту. Любомир Левкович  для колективу  гарантований знак біди: побачив у інституті Крупу Л.Л. – все, чекай нових проблем.

А починалося все не так. Напередодні, 29 грудня 2015 року з приймальної голови обласної ради зателефонували до адміністрації інституту і попередили, що голова обласної ради Віктор Вікторович  Овчарук  виявив бажання зустрітися із колективом інституту 30 грудня о 8 годині ранку. Адміністрація інституту попередила колектив про ранкову нараду і у визначений час працівники  зібралися в максимально повному складі.  Про що мала йти розмова – ні адміністрація інституту, ні більшість членів колективу навіть не здогадувалася.  Припущення були різні: голова обласної ради, як і обіцяв, буде цікавитися думкою колективу щодо кандидатури для  призначення на посаду директора інституту; можливо, просто прийде привітати колектив із прийдешніми новорічними та різдвяними святами, оскільки інститут у власності обласної ради і є провідною установою системи освіти області… Словом, припущення були, але правду про те, що насправді має відбутися, знали, очевидно, тільки кілька осіб із  так званої «опозиції», бо на незаплановану зустріч підтягнулися й колишні працівники інституту, зокрема звільнені заступники директора  Оксана Степанівна Куриш та Володимир Володимирович Постернак.
То ж більшість працівників були відверто подивовані, коли в призначений час у залу замість очікуваного В.В. Овчарука увійшов Любомир Левкович Крупа, та не сам, а з Олександром Миколайовичем Петровським.
Зайнявши місце в президії, Любомир Левкович почав з представлення Олександра Миколайовича Петровського як майбутнього директора інституту. Зокрема, Любомир Левкович заявив, що за поданням департаменту освіти і науки та за погодженням голови обласної державної адміністрації С.С. Барни, на розгляд сесії обласної ради VI скликання, яка розпочне роботу 4 січня 2016 року пропонується розглянути питання про призначення Петровського О.М. директором інституту. Після такого вступу Любомир Левкович запропонував присутнім вислухати програму майбутньої діяльності Петровського О.М. на посаді директора інституту і задати йому запитання, якщо такі будуть.
Чи то з поваги до посади, яку сьогодні обіймає Любомир Левкович, чи то через те, що більшість працівників ще не встигли «переварити» запропонований їм черговий кулінарний шедевр від шеф-повара закулісних інтриг Крупи, колектив чемно вислухав так звану «програму» першочергових дій представленого їм майбутнього керівника. Олександр Миколайович Петровський коротко розповів про свій трудовий шлях, а також своє бачення того, як він буде згуртовувати розділений колектив та перетворювати інститут у повноцінний вищий навчальний заклад.
В цілому до Петровського О.М. претензій ні в кого не було. Він є для колективу інституту особою сторонньою, в розгортанні конфлікту до цього дня участі не брав. Але оскільки Олександр Миколайович  дав згоду на своє призначення, то йому довелося відповідати на  запитання, які не забарилися.
Одне із перших – чи вважає він інститут, очолити який збирається, вищим навчальним закладом? Виявилося, що ні, а для переведення його в такий статус потрібно, на його думку, пройти акредитацію на право здійснювати підготовку спеціалістів. Олександр Миколайович запропонував  колективу шукати разом з ним  «свою нішу». І це  в умовах жорсткої конкуренції між такими потужними вищими педагогічними навчальними закладами, як Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка та Кременецька обласна гуманітарно-педагогічна академія імені Тараса Шевченка. Лише ці два виші в невеликій області щороку випускають надмірну кількість педагогів, більшість яких одразу ж після закінчення навчального закладу реєструється в центрах зайнятості як безробітні. Тому в таких умовах говорити про відкриття спеціальностей для підготовки чи то перепідготовки спеціалістів при інституті післядипломної педагогічної освіти – це чистої води популізм.
Інститут вже 75 років займає свою нішу в системі післядипломної педагогічної освіти і зазіхати на чужу в умовах скорочення державного замовлення на підготовку фахівців та щорічного скорочення прийому студентів до вищих педагогічних навчальних закладів, плюс на фоні очікуваного в 2016 році скорочення загальноосвітніх навчальних закладів   – це однозначно підписати собі вирок або, як мінімум, нариватися на низку таких проблем, після яких сучасний стан інституту виглядатиме насправді «білою полосою».
Зрозумівши, що Олександр Миколайович Петровський для системи післядипломної педагогічної освіти людина дотична й слабо орієнтується в проблемах інституту, йому дали спокій. Натомість низка питань посипалася на адресу Любомира Левковича Крупи. Наприклад, як так трапилося, що подання на призначення О.М. Петровського директором інституту за підписом директора департаменту освіти і науки облдержадміністрації Л.Л. Крупи від 7 грудня цього року потрапило до обласної ради аж 17 грудня? Любомир Левкович не підтвердив, але й не заперечив того факту, що подання він підписав «заднім» числом, коли вже перебував на посаді заступника голови обласної ради. Любомире Левковичу, а ви – штукар! Це ж чистої води підробка документів. Крупа вже не вперше порушує закони, регламенти й посадові обов’язки і при цьому робить невинний вигляд, нібито це цілком припустимо для державного службовця або обранця народу. В принципі, судячи з того, що творять окремі народні обранці у Верховній Раді України, порушення, вчинені  Любомиром Левковичем Крупою ? це взагалі дитячі ігри містечкового масштабу.
Присутні звернули увагу Крупі й та те, що в системі освіти області, а тим більше в гуманітарній сфері стільки проблем, для вирішення яких йому не вистарчатиме ніякого часу. То чому за такої завантаженості Любомиру Левковичу «кісткою в горлі» застряг інститут, вірніше, С.М. Алілуйко? Чому весь свій робочий час і управлінський запал Любомир Левкович спрямував і далі спрямовує тільки на одну ціль   ? добритися звільнення в.о. Алілуйка із займаної посади? Це насправді загадка для всіх. Очевидно, Сергій Миколайович зумів торкнутися таких потаємних глибин душі Любомира Левковича, що з обраної дороги Крупа вже так просто не зверне.
На описуваному зібранні Любомир Левкович відверто зізнався, що спочатку розглядав на посаду директора інституту кандидатуру Ольги Іванівни Когут, доцента кафедри педагогіки і психології. Ольга Іванівна за роки роботи в інституті спромоглася заробити собі такий авторитет, що за умов голосування отримала б на свою підтримку менше 20 голосів. Колеги по роботі характеризують О.І. Когут скупими фразами: «важка людина», «хворобливо і надмірно амбітна», «не поважає людей». Далі в пояснення не вдаються. Зрештою, це проблеми Ольги Іванівни, але візьмемо до уваги, що Л.Л. Крупа нарешті вголос визнав те, про що й так здогадувалися працівники інституту. На попередніх «зустрічах» Любомир Левкович полюбляв говорити, що йому «байдуже», хто буде на посаді директора, головне для нього – зняти напругу в закладі і т.д., і т.п. Як виявилося, Любомир Левкович, як би це висловитися делікатніше, лукавив. У лукавстві Любомира Левковича ще як директора департаменту його підлеглі переконувалися неодноразово. Причому, як у поганого гравця в покер, це «лукавство» буквально читається на його обличчі. Приховувати емоції він не вміє, стримувати себе також не може, постійно перебиває співрозмовників, навіть якщо говорить жінка. Незворушним Крупу Л.Л. не назвеш, тому «прочитати» його справжні наміри можна доволі легко.
Отож, слово за слово і розмова переросла в гарячу й подекуди гостру дискусію між прихильниками С.М. Алілуйка і групою Л.Л. Крупи. Власне, Крупа черговий раз спровокував цю багатослівну і непродуктивну дискусію між обома таборами, яка поволі почала скочуватися до чергових звинувачень і взаємних образ.
Рефреном проходило питання щодо звільнень окремих працівників інституту, які зробив за рік свого перебування на посаді в.о. директора С.М. Алілуйко. Не маючи вагомих аргументів іншого порядку, звільнені працівники і їх «адвокати» з числа окремих членів колективу накинулися на С.М. Алілуйка із звинуваченнями у перевищенні своїх повноважень та відвертими образами. Причому в окремих випадках ситуація виглядала доволі трагікомічно. Наприклад, Оксана Степанівна Куриш, яка впродовж останніх років обіймала посаду заступника директора з виховної роботи, принесла і продемонструвала присутнім всі свої грамоти, подяки та сертифікати і оперувала ними як перепусткою у своєрідний «клуб пожиттєвих працівників» інституту. Правда, Оксана Степанівна чомусь скромно промовчала, що була звільнена з посади, якої не існує в жодному іншому подібному закладі післядипломної педагогічної освіти і яку відкрили «адресно» особисто під неї з подачі тодішнього високопосадовця, аби працевлаштувати її після семи років заробітчанства за кордоном.
До слова, подібну кількість нагород може продемонструвати якщо не кожен другий, то вже точно кожен третій працівник інституту. Та й сторонніх людей у складі колективу немає, всі мають певні заслуги перед освітою і певну підтримку на стороні.
Ще одним «ображеним» виявився звільнений нещодавно заступник директора з ІКТ Володимир Володимирович Постернак, який систематично і зухвало не з’являвся на роботі, працюючи на своїй посаді лише на 0,25 ставки.  Але Постернак В.В. вважає, що при його звільнені «по статті» порушено норми трудового законодавства. На його захист Любомир Левкович сказав, що навіть останнього порушника трудової дисципліни в інших колективах звільняють «за власним» бажанням, щоб тільки не зіпсувати людині трудову книжку, а тут заступника директора інституту – і раптом «по статті». Про те, який приклад колегам подавав своєю поведінкою В.В. Постернак, Любомир Левкович чомусь також промовчав.
Яскравим і емоційним був виступ Людмили Зіновіївни Онищук, якій в 2015 році не продовжили контракт, що закінчився. Людмила Зіновіївна опротестувала це рішення керівника інституту в суді і «виграла» суд першої інстанції. Свою «перемогу» Л.З. Онищук позиціонувала на персональній сторінці у facebook промовистою картинкою: пляшка шампанського із корком, що вилітає із бризками напою. Під цим насиченим підтекстом символом «перемоги» встигли підписатися аж 15-ть прихильників Людмили Зіновіївни. До їх числа долучився й Любомир Левкович Крупа, який дописав, що це не просто 1:0 на користь Людмили Зіновіївни, а «перемога» і «матч завершився».
Та ні, поки що не завершився. Буде апеляційний суд, який  розставить усі крапки над «і».
Дивно, що у сусідньому педагогічному університеті після закінчення терміну контракту  звільняють на порядки більше працівників, але ніхто не робить із цього трагедії і не вважає це «системою» неправомірної управлінської діяльності керівника цього поважного навчального закладу. Чомусь Любомир Левкович не відмічається на персональних сторінках звільнених науково-педагогічних та педагогічних працівників інших навчальних закладів та установ системи освіти області.
Про те, що із звільнення не потрібно роботи трагедії, сказала у своєму виступі Оксана Степанівна Боднар, доктор педагогічних наук, в.о. завідувача кафедри інституту. Уникнути звільнень працівників у нинішніх умовах кардинальних змін в освіті не вдасться. Неможливо зробити так, щоб догодити всім. До звільнення потрібно бути готовим кожному, слушно зауважила Оксана Степанівна.
Нагадаємо ще раз: за рік каденції Любомира Левковича Крупи на посаді директора департаменту, в області звільнили багатьох досвідчених працівників районних методичних кабінетів, в домашніх архівах яких зберігаються грамоти та інші нагороди за багаторічну і плідну працю. І що зробив Любомир Левкович у їхній захист?  Та нічого. А от у випадку звільнень працівників інституту він використав ситуацію як останній і «переконливий» аргумент у своїй запеклій боротьбі проти С.М. Алілуйка. Аби звільнити останнього із займаної посади, Любомир Левкович неодноразово порушував багато норм чинного законодавства у сфері освіти.    А за невиплату заробітної плати працівникам інституту впродовж 2,5 місяців його дії взагалі підпадають під статтю Кримінального кодексу України.
Сварка між представниками двох таборів, на які розколовся колектив, тривала майже дві години. Модераторами звинувачень на адресу С.М. Алілуйка від табору опозиції виступили О.С. Куриш та О.І. Когут. В запалі сварки якось призабули про присутність Петровського О.М. Правда, йому було на що подивитися і зануритися в ситуацію, що склалася в колективі, який він так заповзято годину раніше збирався згуртовувати.
Чомусь незаслужено не згадали про роль і місце в цих процесах Юрія Чеславовича Шайнюка. А даремно. Цей чоловік вартує того, аби його дії оцінити належним чином за всіма нормами цивільного і кримінального права.
Аби не затримувати уваги читачів, підведемо риску і розглянемо, що залишилося в «сухому залишку» від такої несподіваної «зустрічі».
Перше. План Л.Л. Крупи під умовною назвою  «Шайнюк» провалився, бо Любомир Левкович програв апеляційний суд.
Запасний план «Когут» навіть не починали, оскільки добре розуміли його приреченість на провал.
Тому й виникнув новий план «Петровський», який запустив в дію Любомир Левкович, черговий раз порушуючи норми права і моралі.
Друге. Для Любомира Левковича вкрай було необхідно привести свою людину в колектив ще в «старому» році, аби 4 січня 2016 року подати депутатам обласної ради Петровського О.М. як кандидатуру не тільки погоджену, але й представлену колективу. Якщо не знати того, що відбувалося насправді, то в депутатів могло скластися враження, що всі попередні процедурні питання та етапи призначення пройдені успішно і Петровський О.М. ? це та людина, яку бачить на посаді директора інституту не лише обласна влада, але й колектив закладу.
А хто мав би сказати депутатам правду, що більшість колективу інституту була проти такої чергової рейдерської атаки Любомира Левковича?
Тому, аби цього не трапилося, колектив інституту вирішив одразу ж після «зустрічі» провести офіційні збори трудового колективу і прийняти звернення до голови обласної ради, профільної комісії та депутатів, в якому висловити свою підтримку С.М. Алілуйку.
Як тільки прозвучала така пропозиція, представники опозиції демонстративно вийшли із зали. Не дивлячись на це, ті, що залишилися, провели збори по повній процедурі. Лічильна комісія засвідчила, що на зборах трудового колективу були присутні 67 осіб. З них 65 підтримали звернення трудового колективу щодо включення до порядку денного сесії обласної ради VI скликання питання  про призначення директором Тернопільського ОКІППО нині чинного в.о. директора інституту Алілуйка Сергія Миколайовича. Виявилося також, що зал демонстративно покинув 21 працівник. Отже, Любомире Левковичу, за підсумками зустрічі ви програли із рахунком 3:1. То може відкриємо чергову пляшку шампанського, аби відсвяткувати вашу чергову поразку? Просто так, без будь-якого символізму.
Тепер залишається дочекатися подальших дій і подивитися, чи прислухається обласна рада до думки більшості членів колективу інституту, як це їм неодноразово обіцяли в кабінетах перших осіб області.
Любомир Левкович мав би винести із «зустрічі» урок: не можна вважали людей за баранів і пропонувати їм йти «на шашлик» за своєю рецептурою. Часи вже не ті, та й люди також не ті. Після двох Майданів перестали тремтіти перед владою і не бояться критикувати очільників відкрито в очі.
А критику Любомир Левкович не любить, ой як не любить. Сприймає критичні публікації як власну образу. Натякає на це з гіркотою в голосі, де і коли тільки може. Невже не розуміє, що бути проректором у приватному, майже кишеньковому навчальному закладі ? це одне, а публічною людиною, державним службовцем, обранцем народу ? це вже зовсім інше. Ніхто Крупі оплесків за кожну дію і промовлене слово не обіцяв. Критика ? нормальне явище в житті будь-якого керівника. До неї варто прислухатися і робити висновки, а не голослівно заперечувати чи скаржитися на критику людям. То ж будьте голові, Любомире Левковичу, що ЗМІ уважно стежитимуть за вашими подальшими кроками. Вектор вашої діяльності вже знаємо і куди б ви не повернули в майбутньому ? весь час будете в полі нашої уваги. Заслужите хвалу ? похвалимо, а ні ? то без образ. Нічого особистого, просто робота.

Олексій Р. cпеціально для vsim.te.ua

 

 

 

Якщо ви помітили помилку, будь ласка, виділіть неправильний текст та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо, що робите нас кращими.


Loading...

Вибір редакції

Жов
05
Картриджі для друку. Які бувають і як обрати?

Картридж є незамінним елементом у будь-якій техніці для друку. Звичайно, що його вибір безпосередньо залежить від типу принтера. У сучасному світі з’явилося багато виробників, тому не дивно, що у користувачів часто виникають питання, як обрати найоптимальніший для себе варіант.

Бер
12
"Велике будівництво" - це не лише спорудження об'єктів інфраструктури, а й нові робочі місця, - Володимир Труш

Програма «Велике будівництво» - це не лише спорудження об’єктів інфраструктури, ремонт та будівництво доріг, а й нові робочі місця та додаткові надходження у місцеві бюджети. На цьому наголосив голова обласної державної адміністрації Володимир Труш під час брифінгу.

НОВІ КОМЕНТАРІ

Погода

parkovka.ua