Популярне

Сповідь заробітчанки з Тернополя, якій рідні діти стали гірше ворога

 

Так, грошi менi дiстались несолодко. Першi 5 рокiв я доглядала дiдуся, колишнього адвоката. Вiн загалом був непоганим, але мав звичку все

робити за графiком. За його розпорядком, наприклад, я мала мити вiкна з 11.00 по 11.35 щодня. Стояв бiля мене з годинником. Якщо закiнчувала хвилиною ранiше або пiзнiше — вираховував грошi з мого заробiтку.

А ще накладав штрафи за те, що принесла з ринку прим’ятий помiдор або пiдлила апельсиновий садок надто теплою чи зимною водою — вiн перевiряв її за допомогою термометра.

Потiм чотири роки я доглядала прикуту до лiжка дiвчину, вона помeрла вiд лейкемiї в 22 роки. Прикипiла я душею до Iрiди, та й батьки її мене полюбили. Але залишити в себе по смeртi доньки не захотiли, порекомендували мене своїм друзям.

Вiдтак останнi три роки я провела у домi божeвiльної 90-рiчної Пенелопи. Попри всi прогнози лiкарiв, вона затрималась на цьому свiтi принаймнi рокiв на 25. I здавалося, житиме ще не один десяток лiт. Пенелопа нiколи не скаржилася нi на бiль у попереку, нi на серце. Енергiї в неї стiльки, що молодий позаздрить.

Пригадую, як я заходилась мiсити тiсто на пирiг, а Пенелопа тим часом нишком вибралась з дому i пiшла гуляти голяка. Так я ледве нагнала її вкiнцi алеї бiля самих ворiт. А потiм довелось кликати садiвника, щоб втихомирити i до будинку завести. Пручалась бабуся так, що в мене всi руки в синцях були. I обличчя менi подряпала. У неї зрiст — 183 см, а важить понад 120 кг.

Пенелопа — руйнiвниця за натурою. Їй байдуже, як i в який спосiб, аби щось нищити. Я ховаю вiд неї ножицi, ножi, запальничку, проте вона примудряється голими руками порвати фiранки i простирадла на смуги, шпилькою подряпати меблi, горнятко пожбурити у вiкно. А улюблений спосiб — це сходити по великiй i малiй нуждi просто в кiмнатi, повимазувати все довкола i дико гиготiти, спостерiгаючи, як я все те прибираю.

Давно хотiла пiти вiд Пенелопи, але її син Демiс був дуже щедрим i завжди доплачував за маминi викрутаси. А з дому тим часом йшли листи: потрiбно ще 700 євро на труби, ще тисячу на паркет, ще три — на сходи i вiкна. Грошi, грошi, грошi. I я крутилась, як могла, терпiла все.

Соромно зiзнатись, але кiлька мiсяцiв тому я навiть стала коханкою Демiса. Вiн давно облизувався на мене, а тут, коли вкотре прийшов лист вiд Зоряни, спитав, чому така заклопотана ходжу. Я сказала, що донька лiкується вiд неплiддя, лiкарi радять робити операцiю негайно. Ще пiвроку — i пiзно буде. Термiново потрiбнi 4 тисячi євро, а в мене лише пiвтори вiдкладено.

Вiн, не замислюючись, дiстав чек i вписав потрiбну суму. Вручив менi. А за мить пристрасно обiйняв i поцiлував в губи. Тодi повiв до спальнi. А потiм у нас було ще кiлька таких “годин кохання”. Ненавидiла себе, але мусила вiдробляти той борг. Бо дуже хотiла, аби моя Зоряночка нарештi мамою стала, а я — бабусею.

Знаєте, що таке кохатися зi 72-рiчним чоловiком, котрий наковтався вiагри чи ще там чорт знає чого i мучить тебе пiвтори години поспiль? Вiд котрого, попри шикарну роботу стоматолога i м’ятнi освiжувачi, тхне з рота мoгильникoм? Ти приймаєш у своє лoно не того рiдного чоловiка, з котрим ви разом посивiли, проте не розгубили приcтрастi. А чужого, старого й огидного сaмця.

Вiн запекло намагається вiдчути себе знову молодим, але штучна ерeкцiя, вочевидь, дає йому вiдчуття повноцiнної насолоди. Вiн так запекло “кохає” тебе, що тижнями ти вiдчуваєш нестерпний свербiж. А на душi таке, що хочеться самiй собi в обличчя плюнути. Задля чого я все це терпiла? Щоб Зоряна i Вiктор спивалися за мої грошi?

— Залишайтеся у мене на нiч, — пропонує менi Вiка. — У тiй вашiй старiй хатi роками не прибирали й не ремонтували нiчого, там цвiллю тхне. Та ви ж самi все бачили. Чи, може, до дiтей зайдете? Скажете їм все, що думаєте про них?

— Нi, — кажу їй. — Поїду до Iвано-Франкiвська, в готелi заночую. А звiдти — найближчим рейсом до Афiн.

— Як знаєте. Я б теж до таких дiток — нi ногою. Я вас машиною довезу, бо ж темнiє надворi, чим ви доберетесь?

— Дякую. I ще прохання: попроси, нехай Зоряна принесе мою сумку з речима i документами. Але нехай сюди не заходить, не хочу її бачити.

— Гаразд.

Зараз я живу в молодiй родинi грецьких стоматологiв, доглядаю їхнього 5-рiчного сина, що має вади слуху. Демiс вказав менi на дверi відразу ж, як вiдмовилась вiд iнтиму з ним. Платять менi не дуже багато. I я не знаю, чи встигну за своє життя назбирати грошей бодай на невеличке власне помешкання.

Де зустрiну старiсть, де проведу останнi роки? Не знаю. Згнию на чужинi, та до доньки не повернусь. Я навiть не знаю, на що вони зараз живуть i чи мають що їсти. Добре, хоч онукiв менi не народили, нещасними були б тi малюки при таких безпутних батьках..

Якщо ви помітили помилку, будь ласка, виділіть неправильний текст та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо, що робите нас кращими.


Loading...

Коментарі

Будь ласка, не пишіть повідомлення, що містять образливі і нецензурні вислови, заклики до міжрелігійної, міжнаціональної та міжрасової ворожнечі. Такі коментарі будуть видалені.

система комментування CACKLE

Вибір редакції

Лис
12
Родина Демкур “зірвала” куш державних грошей

Український культурний фонд, яким опікується Марина Порошенко, опинився на порозі скандалів через непрофесійність експертів, недосконалість вимог щодо звітування про конфлікт інтересів та через помилки у оцінюванні проектів. Про причини і наслідки таких помилок і недоліків читайте у цьому оригінальному дописі.

НОВІ КОМЕНТАРІ

Погода

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ Orphus

Locations of visitors to this page

parkovka.ua

Зроблено web-студією