Так, грошi менi дiстались несолодко. Першi 5 рокiв я доглядала дiдуся, колишнього адвоката. Вiн загалом був непоганим, але мав звичку все
робити за графiком. За його розпорядком, наприклад, я мала мити вiкна з 11.00 по 11.35 щодня. Стояв бiля мене з годинником. Якщо закiнчувала хвилиною ранiше або пiзнiше — вираховував грошi з мого заробiтку.
А ще накладав штрафи за те, що принесла з ринку прим’ятий помiдор або пiдлила апельсиновий садок надто теплою чи зимною водою — вiн перевiряв її за допомогою термометра.
Потiм чотири роки я доглядала прикуту до лiжка дiвчину, вона помeрла вiд лейкемiї в 22 роки. Прикипiла я душею до Iрiди, та й батьки її мене полюбили. Але залишити в себе по смeртi доньки не захотiли, порекомендували мене своїм друзям.
Вiдтак останнi три роки я провела у домi божeвiльної 90-рiчної Пенелопи. Попри всi прогнози лiкарiв, вона затрималась на цьому свiтi принаймнi рокiв на 25. I здавалося, житиме ще не один десяток лiт. Пенелопа нiколи не скаржилася нi на бiль у попереку, нi на серце. Енергiї в неї стiльки, що молодий позаздрить.
Пригадую, як я заходилась мiсити тiсто на пирiг, а Пенелопа тим часом нишком вибралась з дому i пiшла гуляти голяка. Так я ледве нагнала її вкiнцi алеї бiля самих ворiт. А потiм довелось кликати садiвника, щоб втихомирити i до будинку завести. Пручалась бабуся так, що в мене всi руки в синцях були. I обличчя менi подряпала. У неї зрiст — 183 см, а важить понад 120 кг.
Пенелопа — руйнiвниця за натурою. Їй байдуже, як i в який спосiб, аби щось нищити. Я ховаю вiд неї ножицi, ножi, запальничку, проте вона примудряється голими руками порвати фiранки i простирадла на смуги, шпилькою подряпати меблi, горнятко пожбурити у вiкно. А улюблений спосiб — це сходити по великiй i малiй нуждi просто в кiмнатi, повимазувати все довкола i дико гиготiти, спостерiгаючи, як я все те прибираю.
Давно хотiла пiти вiд Пенелопи, але її син Демiс був дуже щедрим i завжди доплачував за маминi викрутаси. А з дому тим часом йшли листи: потрiбно ще 700 євро на труби, ще тисячу на паркет, ще три — на сходи i вiкна. Грошi, грошi, грошi. I я крутилась, як могла, терпiла все.
Соромно зiзнатись, але кiлька мiсяцiв тому я навiть стала коханкою Демiса. Вiн давно облизувався на мене, а тут, коли вкотре прийшов лист вiд Зоряни, спитав, чому така заклопотана ходжу. Я сказала, що донька лiкується вiд неплiддя, лiкарi радять робити операцiю негайно. Ще пiвроку — i пiзно буде. Термiново потрiбнi 4 тисячi євро, а в мене лише пiвтори вiдкладено.
Вiн, не замислюючись, дiстав чек i вписав потрiбну суму. Вручив менi. А за мить пристрасно обiйняв i поцiлував в губи. Тодi повiв до спальнi. А потiм у нас було ще кiлька таких “годин кохання”. Ненавидiла себе, але мусила вiдробляти той борг. Бо дуже хотiла, аби моя Зоряночка нарештi мамою стала, а я — бабусею.
Знаєте, що таке кохатися зi 72-рiчним чоловiком, котрий наковтався вiагри чи ще там чорт знає чого i мучить тебе пiвтори години поспiль? Вiд котрого, попри шикарну роботу стоматолога i м’ятнi освiжувачi, тхне з рота мoгильникoм? Ти приймаєш у своє лoно не того рiдного чоловiка, з котрим ви разом посивiли, проте не розгубили приcтрастi. А чужого, старого й огидного сaмця.
Вiн запекло намагається вiдчути себе знову молодим, але штучна ерeкцiя, вочевидь, дає йому вiдчуття повноцiнної насолоди. Вiн так запекло “кохає” тебе, що тижнями ти вiдчуваєш нестерпний свербiж. А на душi таке, що хочеться самiй собi в обличчя плюнути. Задля чого я все це терпiла? Щоб Зоряна i Вiктор спивалися за мої грошi?
— Залишайтеся у мене на нiч, — пропонує менi Вiка. — У тiй вашiй старiй хатi роками не прибирали й не ремонтували нiчого, там цвiллю тхне. Та ви ж самi все бачили. Чи, може, до дiтей зайдете? Скажете їм все, що думаєте про них?
— Нi, — кажу їй. — Поїду до Iвано-Франкiвська, в готелi заночую. А звiдти — найближчим рейсом до Афiн.
— Як знаєте. Я б теж до таких дiток — нi ногою. Я вас машиною довезу, бо ж темнiє надворi, чим ви доберетесь?
— Дякую. I ще прохання: попроси, нехай Зоряна принесе мою сумку з речима i документами. Але нехай сюди не заходить, не хочу її бачити.
— Гаразд.
Зараз я живу в молодiй родинi грецьких стоматологiв, доглядаю їхнього 5-рiчного сина, що має вади слуху. Демiс вказав менi на дверi відразу ж, як вiдмовилась вiд iнтиму з ним. Платять менi не дуже багато. I я не знаю, чи встигну за своє життя назбирати грошей бодай на невеличке власне помешкання.
Де зустрiну старiсть, де проведу останнi роки? Не знаю. Згнию на чужинi, та до доньки не повернусь. Я навiть не знаю, на що вони зараз живуть i чи мають що їсти. Добре, хоч онукiв менi не народили, нещасними були б тi малюки при таких безпутних батьках..
Якщо ви помітили помилку, будь ласка, виділіть неправильний текст та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо, що робите нас кращими.
Картридж є незамінним елементом у будь-якій техніці для друку. Звичайно, що його вибір безпосередньо залежить від типу принтера. У сучасному світі з’явилося багато виробників, тому не дивно, що у користувачів часто виникають питання, як обрати найоптимальніший для себе варіант.
Програма «Велике будівництво» - це не лише спорудження об’єктів інфраструктури, ремонт та будівництво доріг, а й нові робочі місця та додаткові надходження у місцеві бюджети. На цьому наголосив голова обласної державної адміністрації Володимир Труш під час брифінгу.
Жити у ХХІ сторіччі означає жити онлайн. Хочемо ми цього чи ні, такі реалії нашого сьогодення. Подумайте, скільки людей із кола ваших знайомих не користується телефоном? А інтернетом?
Вчора, 13 жовтня, у квартирі житлового будинку на вулиці Живова у місті Тернопіль виникла пожежа.
5 лютого на засіданні Верховної Ради депутати від партії "Слуга народу" Людмилу Марченко помітили за бізнес-листуванням.